Нотатки лінгвомана

Блог про подорожі, країни, мови людські та програмування, музику і купу інших речей, які мене захоплюють

Як я вирішив книгу написати. Частина перша.

У черговий раз я безглуздо сидів у інтернеті, гортав фб-стрічку, зберігав те, за що зачепилося око “на потім” – одним словом прокрастинував. І тут натрапив на посилання де йшлося про те, як написати книгу за 30 днів. Так я й дізнався про книгу Кріса Бейтсі – “Літературний марафон. Як написати книгу за 30 днів”. Проковтнув її за кілька днів. Книга захопила цілком і накрутила мене настільки, що ще не дочитавши до кінця я вирішив, що я подумав: – “ось же ж воно, я готовий написати книгу, відчуваю, що десь всередині мене сидить ненаписана книга, проситься на волю і мені просто треба випустити її на волю”. Я твердо вирішив з 1 червня почати і, за всіма правилами літературного марафону, за місяць написати 50000 слів. Легко, всього 1667 слів на день. Це приблизно 6 сторінок тексту стандартної книги.

Я не буду в деталях описувати сам процес, лише скажу, що 30 днів минули дуже швидко, і, на жаль, мети у 50000 слів я не досяг.
Результат за місяць: 25018 слів. Тобто замість 6 сторінок на день я писав в середньому 3.
Звісно, я трохи шкодую, що не встиг вкластися у визначений термін, але, не зважаючи на такий фейл, позитивних моментів досить багато. Поділюся ними:

  1. Зрозумів, що якщо хочеться написати книгу, то треба просто сісти й писати. Я не мав гадки про що буде моя книга. Просто сів, почав писати і воно як закрутилося: 2050 рік, тоталітарне суспільство майбутнього, “всі діла”, з’явився головний герой і сюжет почав розвиватися. В якийсь момент було відчуття, що дивлюся серіал в голові і у шаленому темпі записую його текстом.
  2. В котре підтвердив свою давню тезу, що натхнення – це вигадка лінивих, які постійним очікуванням потрібного стану виправдовують власну бездіяльність. А достатньо ж просто сісти і написати перше речення. Далі друге, третє і в якийсь момент вже розумієш, що тебе несе потоком, ти дивишся кіно у власній голові і намагаєшся встигнути все занотувати.
  3. Виробив звичку писати щодня. Мова не лише про писання книги, а й про довільні сесії фрірайтингу, опис життєвих ситуацій, думок, просто практика опису того, що відбувається прямо зараз навколо.
  4. Повністю приборкав внутрішнього критика і за потребою вмикаю та вимикаю його. Тепер можу спокійно писати одразу ж не оцінюючи написане. Приборканий внутрішній критик не плодить страхи, думки про те, що ж за фігню я написав.
  5. Став краще підбирати слова навіть у розмові з людьми, а не лише на письмі.
  6. Став уважнішим до деталей. Це стосується як візуальної складової так і звуків, відчуттів. Значно більше підслуховую на вулиці та в транспорті. Сприйняття загострилося не на жарт. Минулого тижня 3 дні поспіль забував навушники вдома. Схоже підсвідомо було цікавіше слухати людей у 429-й маршрутці, а не музику.
  7. Сходив на 2 лекції з написання бестселлерів і виніс звідти чудову текстову витримку про те як збагатити свій текст.
  8. Відвідав  курс лекцій присвячений письменництву та видавництву книжок у Центрі Літературної Освіти.
  9. Начитався книжок зі сценарної майстерності.
  10. Зрозумів, що написання книги нагадує стоврення комп’ютерної програми. Це я опишу в деталях вже іншим разом.

А поки все, піду дописувати книгу 🙂

P.S. Посилання на книгу про літературний марафон:

Categories: Література

Один в Каное – Човен (акорди та відео) » « 100 днів нових звичок. Дні 71-90.

1 Comment

  1. В написанні книги важливо не тільки почати, але й закінчити. Тому бажаю закінчити. І щоб було багато подяк від читачів 🙂

Залишити відповідь

Your email address will not be published.

*

Copyright © 2017 Нотатки лінгвомана

Theme by Anders NorenUp ↑