Нотатки лінгвомана

Початок грудня 2016 року.

Минуло 3 місяці моєї подорожі. У мене якраз закінчилися гроші та я мав їхати з Індії до Малайзії. Усе так і було задумано, що за перші 3 місяці витрачу все й паралельно знайду якийсь фріланс, щоб мати змогу подорожувати далі.

Тож, я їду в поїзді з Варкали в Кочі в штаті Керала. На рахунку якийсь мізер, якого мені вистачить хіба що на автобус з аеропорту KLIA2 до самого Куала Лумпура (далі у тексті KL).

Якраз майже закінчив невеличкий фріланс і попросив замовника заплатити мені хоча б частину грошей, щоб хоч щось мати на перший час у Малайзії.

Приїхав до KL, поселився в хостелі бартером. Грав концерти кілька вечорів на тиждень за ліжко в тримісній кімнаті та сніданок із яєшні, тостів із маслом та джемом.

Якось я сидів на терасі на даху хостелу за комп’ютером. До мене підійшла чорнява жінка й запитала чим я займаюся. Кажу, програмую, роблю сайти та мобільні додатки. О, каже вона, мені якраз це і треба, я шукаю розробника, який би вніс правки на мій сайт, а далі потрібно буде розробити мобільний додаток.

Добре, кажу, без проблем.

Жінці 37 років, вона з Румунії, звати А – худа, майже кістлява, дуже емоційна, чорне волосся. Характерний акцент англійської схожий на суміш італійського та слов’янського. Тоді ж вона розказала мені свою історію, яка привела її в цей самий хостел. Вона була на острові Пенанг у Малайзії та в неї мотоцикліст вкрав гаманець з усіма грошима й картками. Тож вона мусила замовити нову картку зі свого сингапурського банку та дочекатися її тут у хостелі в KL.

А розробник їй потрібен тому, що вона якраз судиться з австралійською агенцією з якою працювала останні 5 місяців, платила їм 10000 доларів на місяць, а вони нічого не зробили, лише писали їй якісь листи з відмовками. Тож вона судиться, щоб їй повернули ці гроші та компенсацію за моральні збитки.

Тоді ж вона вислала мені всі доступи до сайтів і я за 15 хвилин вніс перші досить прості правки. Ми домовилися, що будемо співпрацювати погодинно.

Знайомство відбулося через 2 тижні після приїзду до Малайзіі та вже за 2 тижні після я мав їхати знову до Індії. Грошей уже не залишалося, тож я потроху почав залазити в мінус по кредитці.

Початок січня 2017 року.

Майже весь місяць в Індії я провів у очікуванні першого платежу за роботу та нових доступів та інформації, щоб уже почати активну роботу. Інших проектів я не шукав, бо от-от А мала все прислати та я не хотів, щоб кілька проектів наклалися по часу.

Останнього тижня у Варкалі А нарешті змогла купити необхідні домени та новий хостинг, тож я почав працювати. Вона намагалася вислати мені кілька сотень доларів, але нічого не виходило. Постійно були якісь проблеми із Western Union. Дія 30-денної індійської візи закінчувалася, тож я вирішив повертатися назад у KL. У мене вже був добрячий мінус на кредитці, а в тому самому хостелі в KL я міг би знову волонтерити й добряче зекономити, бо витрачати гроші бувши в мінусі не хотілося.

А зробила мені квиток із Кочі в KL, надіслала його в останню ніч перед вильотом і я таки зміг полетіти назад у Малайзію. Поселився в тому ж хостелі й почав волонтерити, як і планував.

А, як вона казала, мала угоди з кількома авіакомпаніями, зокрема й з Air Asia, чий квиток вона мені і надіслала.

Десь за 5 днів після мого прильоту вона врешті решт змогла заплатити мені $500 доларів з картки своєї мами через систему Payoneer. Нарешті я мав хоч якісь гроші, щоб повернути борги друзям та трохи погасити кредитку.

Я продовжив роботу й паралельно домовився з нею, що працюватиму 6 годин на день, 5 днів на тиждень. Оплата за перший місяць мала бути 1250 доларів, з яких я вже отримав 500, але ще 750 чекав.

А запропонувала мені познайомитися з її бізнес-партнером Мо, який живе на острові Пенанг.

Мо — дуже привітна та приємна людина. Малайзійський китаєць, майстер китайської метафізики — Фен Шуй, Ба Цзи, Чі Мен та інших напрямів, який практикує вже 27 років та має успішний бізнес. У бізнесі з А він займається всім, що пов’язане з китайською метафізикою, а вона онлайн-маркетингом.

Коли я приїхав у КЛ цього разу, вона якраз знайшла ще двох людей у команду — Макса та Наті – подружню пару з Аргентини. Макс та Наті рік пропрацювали адміністраторами в цьому ж хостелі де я волонтерив, у них якраз закінчувалася віза і вони були в пошуках іншої роботи, яка б дала їм змогу паралельно подорожувати. Тож пропозиція А була для них просто неймовірною можливістю, у принципі, як і для мене, бо я теж був у захваті від того, що зможу ось так постійно працювати отримуючи зарплату й не бути прив’язаним до якогось конкретного місця.

Макс узяв на себе обов’язки по туристичному сайту А, а я трохи вчив його як працювати із системою WordPress.

Тож, я прилетів на острів Пенанг, зустрівся з А, вона оплатила мені 3 дні проживання та харчування та познайомила з Мо. Три дні я їздив у гості до Мо додому де він посвячував мене в основи китайської метафізики та вчив мене рахувати таблиці для Ба Цзи. Враження від Мо були якнайкращі. У свої 54 він виглядає на 35.

Під час мого перебування на острові ми обговорили нові умови співпраці та домовилися про 1980 доларів на місяць, адже в мої обов’язки тепер входила не лише розробка, а й навчання Макса, пошук дизайнерів та верстальників і взагалі повноцінне управління проектом.

Наприкінці місяця (лютого) я мав отримати від А 750 доларів, які вона мені заборгувала за січень та 1980 доларів за лютий.

Під час зустрічі на Пенанзі вона розказала, що тиждень тому літала в Гонконг відкривати там компанію для ведення туристичного бізнесу та, щоб перенести гроші із банку в Сингапурі до Гонконгу. Тож питання з оплатою має бути вирішене швидко та без проблем.

Я повернувся в КЛ сам, щоб продовжити роботу над проектами, а А залишилася на Пенангу.

Середина лютого 2017 року.

Отже, я знову в КЛ, продовжую працювати, прилітає А й говорить, що днями має приїхати її юрист із Сингапуру в KL та привезти 3000 доларів для мене. Чудова новина, але впродовж трьох тижнів він ніяк не може доїхати до нашого хостелу через мільйон причин. Одна з них — дуже багато справ у суді, бо він тут веде справу якогось багатого клієнта, який хотів вчинити самогубство і тому суд щодня тягнеться до пізнього вечора. Одного дня А вся на емоціях показує мені повідомлення від юриста у фб-месенджері де він пише їй, що він у лайні та потім усе розкаже. Мене це звісно аж ніяк не радує і я прошу її якимось іншим чином знайти заборговані мені гроші.

Її мама надсилає з Румунії 2500 доларів на моє ім’я за допомогою Western Union, я йду у відділення отримувати гроші, але такого трекінгового номера в системі немає. А дзвонить у службу підтримки та з’ясовується, що гроші заблоковані в Бухаресті, бо її мама вже робила кілька великих переказів на її ім’я і цього разу у румунському офісі виникли питання чому вона робить так багато переказів у Малайзію.

Тиждень А намагається вирішити ситуацію та розблокувати гроші, але марно. Я на нервах, прошу її придумати щось бо ні від юриста, ні від мами грошей нема. Вона просить свого кузена – лікаря з Лондона переказати гроші за допомогою Moneygram. Той пересилає вже на її ім’я, ми йдемо в офіс Moneygram, але нас просять зайти за грошима пізніше. Заходимо наступного дня — трекінговий номер не знайдено. Виявляється, що номер автоматично змінився через загрозу фішингу. Вже гроші з трьох джерел зависли в повітрі.

У мене закінчується 30-денний термін перебування в Малайзії. А каже, що є шанс, що розблокуються гроші в Бухаресті, а вони ж на моє ім’я й лише я можу їх отримати. Я вирішую почекати ще один день і свідомо йду на оверстей – по суті порушення закону про перебування у країні. Погугливши малайзійські закони та історії інших мандрівників з оверстеями вирішую, що нічого страшного не відбудеться за 1 день.

Я знайшов інформацію, що, якщо оверстей до 7 днів, то просто потрібно буде заплатити штраф 30 рингітів (8 доларів) за кожен день перебування понад встановленого терміну. Якщо ж оверстей понад 7 днів, то є ризик потрапити до в’язниці до 5 років. Ну, один день, то взагалі не ризик.

У KL прилітає моя колишня колега зі Львова — Світлана й поселяється в тому самому хостелі. Світлана займається фронт-енд розробкою, а це саме те, що потрібно буде для одного з проектів А над яким я працюю, тож я знайомлю її та А.

10 березня 2017 року.

5-й день оверстею. Ранок.

Я ледве стримую нерви. Грошей майже нема, навіть кредитних, а мені, кров з носа, треба виїхати з Малайзії. Хіба що вистачить штраф за оверстей заплатити та до аеропорту доїхати.

Кажу А, що все, досить, я їду. Вона каже добре-добре, звісно і пропонує мені полетіти в Гонконг куди вона вже переказала свої гроші із Сингапуру. Каже, що по телефону владнає усі моменти і я зможу піти в банк та отримати 7000 доларів — частину для мене, частину для неї. Я звісно ж погоджуюся, але прошу зробити для мене квиток у Гонконг. Каже, звісно, зроблю та пише своїй подрузі Кетрін, яка зазвичай займається квитками для неї.

За ці мої 35 днів у Малайзії, А, зі своїх слів та фб-постів, тричі літає в різні країни.

1. У Гонконг де відкриває компанію та банківський рахунок у Citibank.
2. У Афганістан на зустріч із представниками авіакомпанії Ariana — встигає за 24 години злітати туди-назад. Постить яскраві фото та факти про цю поїздку на фейсбуці.
3. Та на Мальдіви, де підписує угоду з місцевими авіалініями.

Три години до вильоту за рейсом KL — Гонконг.
Квитка досі нема. Хол гестхаусу Birdnest. За столом я, Макс, Наті та А. Вона вся на нервах, телефоном з’ясовує ситуацію з квитком. Я не можу чекати. Кажу, що їду в аеропорт, бо дорога це ще одна година і сподіваюся, що поки я доїду з квитком усе вийде. Макс дає мені 250 рингітів у дорогу, за що я йому неймовірно вдячний.

Приїжджаю в аеропорт. До вильоту близько півтори години, квитка досі нема. Я маю запасний варіант — кредитку Укрсиббанку з пошкодженою магнітною стрічкою, через що не можу зняти гроші в банкоматі, але можу розрахуватися онлайн. Вирішую купити квиток за допомогою цієї кредитки, але виявляється, що онлайн-продаж закривається за дві години до вильоту. Єдиний варіант тепер — каса, а в мене нема грошей на приватівській картці, якою я міг би розрахуватися. Пишу Світлані, прошу позичити мені 3000 гривень (110 доларів). У мене на картці є десь доларів 40–50 тож якраз має вистачити на квиток. Йду в касу, а там просять показати зворотній, бо, якщо касирка продасть мені без нього, її можуть звільнити. Срака.

Пишу до А на нервах, вона робить мені фейковий зворотний квиток (бронювання) за допомогою сайту Expedia і просить Макса надіслати його мені. Я показую цей квиток на касі. Пройшло. Мені продають квиток до Гонконга. До вильоту лишається півгодини.

Біжу на митний контроль, там черга, час летить, а очікування здається вічністю. Підходжу до митного інспектора. Той дивиться мій паспорт, піднімає на мене очі й каже: «Що ти тут робиш? Ти вже 35 днів тут замість 30»

Кажу, що так і так, чекав гроші, через це й оверстей. Намагаюся пояснити ситуацію, але інспектор непохитний і каже мені, – «ходімо до боса».

Заходимо в офіс до боса, той каже мені сісти й чекати, а сам щось робить за комп’ютером. Кажу, що можу спізнитися на рейс, він відповідає, що сам винен. За 5–10 хвилин він кличе мене та просить написати причину оверстею. Питає мене чому я Анвар. Кажу, що тато з Узбекистану. Питає чи мусульманин, кажу так. Суніт? Так. Чудово. Ставить штамп у паспорт, щось там пише від руки, але штраф не бере.

Ура. 20 хвилин до вильоту і я біжу на літак. Встиг.

Ще зранку в КЛ А забронювала мені готель у Гонконзі та пообіцяла оплатити. По приїзду в готель виявилося, що платіж не пройшов, тож я змушений заплатити із залишків власних грошей.

Прилетів я у п’ятницю ввечері, а в суботу зранку мав отримати дзвінок від неї та поїхати в банк забрати гроші. Після цього ми мали зустрітися вчотирьох в аеропорті Дубай звідки всі разом мали б полетіти на Мальдіви, щоб зосередитися на роботі над проектом, бо терміни були дуже стислі.

Субота ранок. Я прокинувся о восьмій, щоб не пропустити дзвінок. Цілий ранок переписки та з’ясовується, що банку потрібні ще якісь нотаріально затверджені документи від А й після цього я зможу поїхати й забрати гроші. Справа переноситься на понеділок. Я шокований і змушений шукати гроші щоб якось прожити в Гонконзі до понеділка. Вартість мого невеличкого номера в готелі — 34 долари. ще 10–12 доларів, щоб тричі поїсти і купити півторалітрову пляшку води.

Пишу друзям – Льоші та Насті й позичаю гроші так, щоб було трохи із запасом. Мій борг на цей момент уже близько 1500 доларів.

А пише Світлані без мого відома і просить її позичити мені 200 доларів, а вона завтра поверне. Це мене злить. Вибачаюся перед Світланою та кажу, що у разі чого я сам поверну їй ці гроші.

Також А просить якогось свого американського друга скинути мені гроші через Western Union, але невдало. Друг гроші не висилає. У понеділок усе знову переноситься на наступний день і так триває до п’ятниці, коли я розумію, що мені знову треба чекати до понеділка.

На тижні якась подруга А присилає мені гроші через Moneygram з Італії. 210 євро з яких 70 доларів я висилаю в KL для Макса, Наті та А, щоб їм було за що їсти, бо вони досі не отримали ті гроші, ані від Юриста, ані від мами, ані від кузена-лікаря з Лондона.

Гроші в Гонконзі зникають наче я ними пічку топлю. Усе дорого. В один із днів другого тижня я виселяюся з готелю та їду з усіма речами в банк. Там до мене має вийти Меган — працівниця банку. Далі я маю підписати необхідні папери, отримати гроші та поїхати в аеропорт, щоб полетіти в Дубай де зустрінуся з усією командою.

Початок другого тижня в Гонконзі.

Я приїжджаю трохи заздалегідь, спокійно обідаю й у цей час А просить мене підійти в банк на півгодини пізніше. Я підходжу, хвилин 30 чекаю біля входу паралельно переписуючись із нею і випитуючи, коли до мене вийдуть. Далі йду в парк поруч, ще півгодини граю на гітарі та повертаюся до входу. Минає 4 години очікування, до мене так ніхто й не виходить. Я, злий як собака, повертаюся та заселяюся назад у готель.

Минає другий тиждень у Гонконзі. Банк переносить зустріч. Я в повному нерозумінні, що відбувається і як це вирішити. Мені треба виїхати з Гонконгу, бо віза лише на 14 днів. Гроші є якраз на паром до Макао й назад, але мені приходять рятівні 100$ від Google Adsense. Тепер вистачить і на віза-ран і щоб прожити кілька днів. Успішно їду в Макао та повертаюся назад. Речі із собою не беру, залишив у номері.

Початок третього тижня. 12 година ранку.

Сиджу в МакДональдзі, п’ю каву, гортаю стрічку Facebook і натрапляю на пост Люсі, яка теж волонтерила в хостелі в KL. Люсі пише, що тут вже 2 місяці живе одна жінка, яка не платить за проживання, вдає із себе круту бізнес-вумен, найняла кількох людей із хостелу (Макс, Наті та я) працювати на себе, але не платить їм гроші, тож ці люди в підвішеному стані. А ще ця жінка публікує фейкові пости на фейсбуці про свої подорожі і якийсь друг Люсі порахував, що неможливо було так швидко злітати в Кабул та назад як ця жінка це подає. Також цей друг виявив, що фото, де вона начебто запостила себе в бурці (покрита голова та обличчя, а на очах сітка), несправжнє. І цей друг знайшов оригінал.

Також Люсі згадує подругу А — Кетрін і каже, що це несправжній акаунт, який лайкає та коментує майже всі пости А.

Після цього посту я перевіряю кілька останніх постів на сторінці А, впевнююся, що всі фотографії взяті десь з інтернету та розумію, що, схоже, Люсі має рацію. Тобто все чуже та фейкове.

Розумію, що тепер ймовірність отримати гроші наближається до нуля, а А винна мені на цей момент 4350 доларів, а мій борг плавно підкрадається до позначки у 2000 доларів.

Розумію, що швидше за все мені доведеться повертатися до України, влаштовуватися на роботу та повертати борги, але все ж мені цікаво, що буде далі і я вигадую план Б — купити музичну апаратуру та спробувати заробляти музикою. У Гонконзі це може бути досить прибутковою справою. А у разі, якщо не вийде заробити музикою, принаймні зможу продати апаратуру в Україні за ті самі гроші та повернути борг.

Я пишу А й кажу, що вибач, але я мушу повертатися додому та повертати борги й не можу більше чекати. Вона передзвонює мені (що дивно), каже, що в п’ятницю я отримаю гроші і я погоджуюся, але вирішую паралельно перевірити план Б на практиці.

24 березня 2017 року.

Пишу другу Саші з Києва та прошу позичити мені 700$ на музичну апаратуру. Паралельно позичаю 500$ у своєї тітки, щоб мати гроші на квиток додому.

Отримую гроші, їду в музичний магазин де купую гітарний підсилювач, мікрофон зі стійкою та дротами й у той самий вечір йду грати в переході в районі Цім Ша Цуй. Заробляю близько 20 доларів за півтори чи дві години. Цього на життя не вистачить, але це принаймні щось, тож моральний стан трохи покращується.

Наступного дня заробляю вже 45 доларів і з’являється надія, що зможу за таких обставин і прожити тут і борги з часом віддати. Хоча, мінімальною сумою на проживання та повернення боргів є 100$ на день.

Наступає п’ятниця, А просить мене почекати до понеділка. Каже, що прилетить сама в Гонконг і владнає питання з банком. Я погоджуюся, але кажу, що припиняю будь-яку роботу по сайтах поки не побачу грошей, Паралельно продовжую грати на вулиці. Граю вже загалом 5 днів за які заробляю близько 120$.

28 березня 2017 року.

Понеділок. А пише, що прилетіла та їде з аеропорту прямо в банк, а коли все вирішить і отримає гроші, ми зустрінемося та поїдемо в аеропорт. Звідти полетимо назад у KL, щоб зустрітися з Максом та Наті й, нарешті, полетіти разом на Мальдіви.

У цей день у мене окрім гри на вулиці багато вільного часу і я присвячую його детальному аналізу всього, що пов’язане з А. Почуваюся як у якомусь кіберпанковому кіно.

7-мільйонний азійський мегаполіс, район справжній «Вавилон» із китайців, індійців, арабів, африканців, філіпінців та європейців, 10 поверх, невеличка холодна кімнатка, я майже без грошей, але із супершвидким інтернетом та ноутбуком сиджу й вишукую інформацію. Аналізую пости на фейсбуці, особисту переписку, фотографії, перельоти, акаунти, які найбільше лайкають та коментують її пости. За 2 години пошуків виявляю таке:

— майже кожне фото на сторінці А на фб, що стосується подорожей, взяте десь онлайн і трохи обрізане, щоб його неможливо було автоматично знайти за допомогою інструменту Google Images. Але якщо після автоматичного пошуку цим сервісом ще трохи проскролити сторінку і пошукати очима, то на другій–третій сторінці все знаходиться.

— під час подорожі в Кабул вона запостила на фб, що вилітає, а вже через 3 години написала мені в месенджері, що прибула в KL. Прямий переліт триває 6 годин, а вона летіла через Пакистан — 9–11 годин. Тобто вона нікуди не літала.

Роблю припущення, що на Мальдіви та в Гонконг вона теж не літала, але цьому підтвердження нема. Хіба що фейкові фотографії з цих подорожей.

— три її друга на Facebook — це фейки. У двох із них одна дата створення. У жодного немає інших постів окрім як з А. Усі вони пишуть у її стилі. Усі лайкають та коментують майже кожен її пост. Дуже хвалять її на зразок «ти найкращий бос», «ти молодець», «покажи їм як треба».

— Один із цих фейків — це той юрист, який три тижні віз гроші із Сингапуру й так і не довіз. Я знаходжу на Linkedin справжню людину на аватарці — це невідомий японський режисер. Прізвище фейка як у режисера, а ім’я жіноче. Фейл.

— Інший фейк — Кетрін — подруга А, яка робила їй квитки й не змогла зробити мені квиток у Гонконг. Зрозуміло чому.

— третій фейк — якась японська актриса.

Тепер я підозрюю, що мама А не слала гроші через Western Union, кузен не слав через Moneygram і найімовірніше, що якщо А не їздила в Гонконг, то в неї тут немає рахунку і я дарма пішов на 5 днів оверстею у Малайзії граючи із законом та дарма сиджу тут у Гонконзі вже третій тиждень занурюючись глибше і глибше в боргову яму.

Неможливо передати злість, яку викликає в мені усвідомлення всього цього. Найголовніше, що я не можу зрозуміти навіщо А робить це і яка їй вигода? Моя робота незавершена й на 50 %, грошей вона з мене не має, то навіщо їй усе це?

Читаю про патологічну брехню, про те, що це один із проявів шизофренії. Мозок сам додає сюди факти про її агресивність, іноді навіть істеричність, грубість із людьми, особливо з офіціантами десь у кафешках, розмови про те, що вона має місію змінити світ. До всього я згадую, що вона розповідала про заніміння руки, а це теж є переліку симптомів шизофренії. Сюди ж я додаю факт про трьох фейків і яскраво уявляю як вона спілкується сама із собою із чотирьох акаунтів. Стає моторошно.

Вирішую поділитися всім знайденим із Максом та Наті. Вони досі знаходяться в хостелі у KL та доповнюють мою картинку й зізнаються, що припускали щось схоже, але боялися здатися підозрілими й тому нічого не говорили мені. Тепер ми втрьох майже переконані, що А не в Гонконзі. Сидимо чатимося й гадаємо де ж вона. Макс упевнений, що А заплатить нам, бо за день до того вона попросила його за один день зробити сайт для Мо — її бізнес-партнера. Тож Макс думає, що вона поїхала до Мо за грошима за які буде обіцяти цей сайт.

Всеодно не вірю, що щось отримаю, тому знову йду грати на вулицю.

Ввечері А пише, що питання з грошима вирішене, але залишилося підписати якісь папери, тож завтра, у вівторок, вона зранку поїде в банк і все остаточно все владнає. Бреше як дише, бо ми ж уже все вирахували й на 99 % впевнені, що вона не в Гонконзі, але доказів поки не маємо.

29 березня 2017 року.

Ранок вівторка. Я прокидаюся роздратований і злий на себе, що так затягнув цю ситуацію і встряв у таку халепу із, імовірно, психічно нездоровою людиною. Приймаю душ і мені приходить ідея — вирахувати її IP-адресу й таким чином остаточно зрозуміти де вона фізично знаходиться. У мене є доступи до всіх сайтів, тож я пишу невеличкий скрипт, додаю на один із сайтів.

У п’ятницю я казав, що не працюватиму поки не отримаю гроші, але мені потрібно, щоб А зайшла на сайт і щоб я зловив цей візит. Потрібно якось форсувати цю подію. Тож я вношу невеличку правку на сайт і закладаю в неї помилку, яка має привернути її увагу. Пишу А, що виправив дещо на сайті, чи не могла б вона глянути. Вона помічає помилку та пише про неї мені. О, точно, зараз виправлю. Риба на гачку. Є її IP-адреса, версія операційної системи та параметри всіх браузерів.

Згідно з IP-адресою А знаходиться на острові Пенанг. Макс мав рацію.

Обід вівторка. А пише, що питання вирішене і присилає мені квиток у KL. Каже, щоб я вилітав, а вона прилетить трохи пізніше. Добре, мені всеодно звідки летіти додому, із Гонконга чи KL, тож я поспіхом збираю речі, виселяюся й на останні 30 доларів на таксі лечу до аеропорту.

30 березня 2017 року

Ніч з вівторка на середу.

Прилітаю в КЛ, мене зупиняє митний інспектор і веде до офісу до боса, бо в мене в паспорті позначка про оверстей 3 тижні тому. Якось перед цим А казала, що вона дзвонила своєму другу в міграційній службі й той сказав, що в мене не буде жодних проблем, якщо я знову прилечу в КЛ. Ось воно.

Бос питає мене, що я тут роблю. Кажу, що летітиму додому звідси за тиждень. Каже, де квиток? Кажу, що ще не купив. Він каже, то купи зараз і покажи. Йду шукаю вай-фай та купую квиток Куала-Лумпур — Київ через 5 днів. Показую квиток і мене впускають у Малайзію.

Приїжджаю до хостелу близько другої години ночі, а А вже там. Кажу, як ти так швидко прилетіла? Ти ж була в банку, коли я вже сідав на літак. Ой, каже, там така історія, довелося летіти через Бангкок, завтра все розкажу. Окей, кажу, і не показую, що знаю, що вона була на Пенангу.

Зранку вона збирає нас усіх на даху хостела і виплачує нам із Максом гроші. У мене шок, бо я отримую все й навіть ті 200$, які вона позичала у Світлани для мене. Тепер я взагалі не розумію, що відбувається. Розумію лише, що вся співпраця з нею заснована на брехні, а гроші вона напевно взяла в Мо на Пенангу пообіцявши йому сайт.

За кілька днів я з’ясовую, що британка Люсі написала той пост на фейсбуці саме, щоб я побачив його, але цікаво, чому вона не написала мені просто особисте повідомлення.

Зі слів іншої дівчини, якій А теж пропонувала роботу, випливає, що вони мають спільну знайому, яка працювала з А на ТБ у Румунії та сказала, що в неї ще тоді були проблеми із психікою та нервами.

Також, в Індії ця дівчина познайомилася з місцевою письменницею-журналісткою, яка писала тексти для туристичного сайту А й не отримала оплату за роботу та обіцяні квитки на Балі.

За кілька днів А летить у Пакистан, але її IP-адреса показує, що вона знаходиться в сусідньому районі в KL.

4 квітня 2017 року.

Я повертаюся до України.

Після цього А літає на Сейшели, у Дубай та Катар, та знову її IP-адреса показує її в тому ж районі чи навіть у Чайна Тауні де її можуть помітити люди з хостелу.

Вона має виплатити мені компенсацію за Гонконг і через те, що не виплачує я відмовляюся від будь-якої подальшої співпраці. Вона дзвонить мені, кидається в сльози й питає, що потрібно, щоб я закінчив один із проектів (найважливіший для Мо). Кажу про компенсацію та ще 1000$ за роботу по проекту. Вона погоджується й каже, що надішле мені банківський переказ. Уже минуло 3 тижні. Переказ досі йде.

15 травня 2017 року, 03:33.