Нотатки лінгвомана

Блог про подорожі, країни, мови, програмування, музику, книги та купу інших речей, які мене захоплюють

Month: травня 2019

Есе про забуті часи

Згадую часи до появи соцмереж. Я приходив до друзів без попередження , дзвонив їм, ми десь зустрічалися, гуляли, проводили час разом. Ми не мали іншої змоги знати про справи одне одного, нам було цікаво поспілкуватися та вбити нудьгу разом, а потім прийшли смартфони і ми стали самотніми. Ми тепер рідко бачимося, а натомість слідкуємо одне за одним у соцмережах. Ми наче в курсі того, що відбувається в житті друзів та знайомих, але в курсі лише відфільтрованих речей та нічого не знаємо про глибші речі, про радість та біль. Бо ми побачили кілька фоточок, прочитали короткий опис і досить. Тепер усі ми – медіа, кожен з нас – бренд. Тепер ми знаємо значно більше із життя людей, які нам не важливі, ніж про те, що відбувається в житті наших друзів, братів та сестер. Ми стали поверхневими, самотніми, сумними. Ми боїмося пропустити щось важливе. Нас прив’язали дофаміновими мотузками до цих маленьких екранів. Ми люди, що постійно смикаються та дістають телефон. Ми люди, що постійно дивляться в руку. Ми залежні. Звільніть на від цих кайданів. Ми тихо благаємо, але надії стає все менше. Ми живемо у смартфоні, прагнемо відповісти на кожен запит. Ми постійно питаємо себе: «А якщо я пропущу щось важливе?». Ми боїмося втратити можливість, яка раптом принесе принца на білому коні, дасть нам новий проект, більше грошей та щастя. Ми хочемо більше, краще, яскравіше, щоб поділитися цим у соцмережах із такими ж нещасними, які хочуть того ж, але вже давно не відчувають радості та наповнення від життя, лише уколи заздрості та гніву від того, що у людей у соцмережах все так добре, так яскраво, а в нас ні. Ми розбиті, знищені, виснажені, звільніть нас від цих пут технологій. Розбудіть нас від цієї Матриці. Ми люди, ми хочемо бачити небо, хочемо помічати запах дерев та повітря після дощу, хочемо бачити очі ближніх, чути їхні голоси. Ми хочемо дивитися з гори у далечінь, лежати у морській воді, пити каву у ранковому сонці, ми хочемо викинути смарфон у смітних та просто бути щасливими. Навіщо ми самі загнали себе у ці кайдани? Навіщо ми віддали ключі від нашого щастя цим маленьким чорним коробочкам, що привя’зали нас міцніше за смолу? Ми не знаємо відповіді, але благаємо: — Звільніть нас!

Про нудьгу, увагу, ранкові сторінки та цифровий мінімалізм.

Вже 38 днів я щоранку протягом 30 хвилин пишу тексти. Просто сідаю собі та виливаю у текст все те, що зараз мене хвилює чи зациклено крутиться на думці. Ця вправа багатьом відома із книги Джулії Кемерон «Шлях Митця». Там вона називається фрірайтинг чи ранкові сторінки. Для мене ж це своєрідна практика зосередженості, медитація за допомогою тексту, спосіб вийти на якісь нові ідеї чи подивитись під іншим кутом на себе та світ навколо.

Також це добра можливість побути наодинці зі своїми думками. У книзі Digital Minimalism Кел Ньюпорт називає це solitude та пише про те, що сучасні технології та смарфони відібрали в нас цей стан. Ми практично перестали зазирати в себе. Під solitude — він має на увазі відсутність будь-якої вхідної інформації, яка містить чужі думки. Сюди входять: сидіння у соцмережах, слухання музики, перегляд відео і навіть читання книг.

Епоха смартфонів забрала в нас можливість відчути нудьгу, пережити її у власних роздумах чи помріяти (daydreaming). Тепер відчувши мінімальний прояв нудьги в черзі, у транспорті чи просто ввечері вдома маємо можливість вбити її швидким поглядом у смартфон. Ви помітили як рука тягнеться за телефоном та миттєво відкриває Instagram чи Facebook? Це найлегша дія і замість того, щоб спробувати створити щось, чи помітити світ навколо, ми обираємо спожити щось, що створив хтось інший.

Пишучи ранкові сторінки я прийшов до розуміння, що увага людини працює в один потік — на вхід або на вихід. Ми або споживаємо зовнішню інформацію, або звертаємо увагу на свій внутрішній стан та перебуваємо у стані роздумів чи мрій. Грубо кажучи існує лише два стани: споживання чи створення. На жаль, сучасна економіка уваги (attention economy) стимулює нас до постійного споживання, бо нашу увага далі легко конвертувати у гроші рекламодавців та тих, хто платить за наші дані. Звісно, в першу чергу я маю на увазі гігантів на зразок Facebook, Instagram, Google, Netflix, але тут насправді підійде будь-який провайдера розважального контенту чи новин.

Як із цим боротися?

Тут існує багато способів та обмежень, наприклад, вимкнути усі сповіщення, видалити додатки Facebook та Instagram з телефону, залишати смартфон вдома, дозволяти собі стан нудьги, не слухати музику у дорозі на роботу, дати собі помріяти і ще ціла купа дієвих методів.

Для себе ж я поки вивів наступну дієву формулу: більше перебувати у стані створення та мріяння, ніж у стані споживання. Принаймні намагатися щодня знаходити час на відключення будь-якої вхідної інформації, варитися у власних думках та щодня щось створювати — тексти, код, ідеї, музику, що завгодно ще.

Copyright © 2021 Нотатки лінгвомана

Theme by Anders NorenUp ↑